Зроду не бачачи сліз
Камінь за тіло сприймаючи
Темний завше твій світ
Та ти живеш не зважаючи
Вірячи в тиші іскри
І у слова ледь чутні
Свічі надії не згасли
Мрії довкола присутні
Зроду не чуючи слів
Листя не наче кайдани
Вирвані з чужих снів
В’яло зализують рани
Тіло здригається в попелі
Спалених нами днів
А у твоїй свідомості
Щастя розлогий покрив
Очам так боляче від чорноти
Бо ж зрячий всяк душею
Та серце просить лиш світи
Відвертістю своєю