Останнє, що він побачив це було щастя…
Останні дні літа, а Тейлер ніколи не вірив в те: що щастя поруч, що кожна хвилина, яка подарована Богом це особлива миттєвість, що кожен звук це вже пісня – він не вірив в те, що віра, надія і любов схиляються перед ним, бо ніколи не мав змогу відчути справжнє на собі, але відчув.
Його життя пройшло у очікуванні дива.. Він завжди прокидався з одним виразом обличчя, на якому було все сказано «Я не той за котрим сумуватимуть. Я не той!!!» не розуміючи, що він саме той. Той хто мусить змінити долю певної кількості людей..
У нього не було нічого, що здавалося б щастям, окрім маленької феї, яка робила його життя наповненим фарбами і кольорами.. У нього не було нічого окрім молодшої сестри, яка єдина хто мала можливість подарувати йому посмішку і тихо прошепотіти на вушко «Тейлоре все буде гаразд, Бог поруч!» на, що він не мав відповіді і просто йшов. Йшов вперед без емоцій, такий собі давно заплутаний хлопчисько, що завжди був в очікуванні дива.
Батько егоїст, потреби до сина ніякої.. Основа: гроші, компанія і бізнес…
Життя, через це йому здавалося жалюгідним і безкорисливим, через що він відчував, його доля бути самотнім і робити одне: чекати на диво, чекати на те, що батько вернеться, чекати на те, що і у його життя прийде свято, але це не казка, де усе усіх персонажів чекає happy end і море щастя, це не та історія, що відображалася у книгах Братів Грім, які писали про те, що всі хто чекають ,отримують своє дорогоцінне прекрасне життя…
Але, чекаючи на вічне – він отримав коротке.. Дуже коротке, але дуже цінне щастя, яке триває всього мить, а у пам’яті залишається на все життя! Він отримав її.. дівчину із іншого життя: неземна і одночасно справжня, з якою він відчув те, що до цього він насмілювався сам собі брехати і заперечувати! Щастя виявилось поруч, лиш варто було озирнутись і усміхнутись до свого щастя, як він і зробив… З нею він відчув, що зовсім не один, що рідні також його люблять. Тейлер відчув, що до цього він тільки й робив що чекав і коли він все таки наважився прийти до батька і зрозуміти, зрозуміти чому все не дається одразу, чому потрібно робити певні кроки, чому не варто боятися програшу? З’являється чорний екран, з білими давно протертими на плівці буквами THE END.
Подарувавши посмішку іншим…
Залишивши радість у житті інших…
Він пішов, так і не сказавши Богові дякую! Але з думкою, що все таки щастя поруч, лиш варто за нього боротися і бути терпеливим…
Вміння чекати, ніколи не зробить людство слабшим!!!
Бо останнє, що він побачив це було щастя…
ID:
274718
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.08.2011 03:11:12
© дата внесення змiн: 23.08.2011 19:19:25
автор: Alexander Marchuk
Вкажіть причину вашої скарги
|
