Вона біжить усміхнена така…
Дівчисько, що днями і ночами згадувала його.. Його руки, що гріли не тільки тіло, а й серце. Серце,що б’ється коли за ним приглядати руками майстра, майстра що цінує свою справу: догляд за серцями занедбаних і не потрібних… Вона згадувала його холодні вуста, холодні бо мабуть Зима що хотіла його зробити гарячим помилилася і віддала у руки Весни! Весна не вірила, що зустріла того хто змусить серце битись в два рази швидше і в два рази тонкіше. Бо межа між дружбою і коханням тонка, варто лиш зробити певний дорогоцінний крок! Крок у світ, де справжні почуття!!!
Вона згадувала його, бо тому що він вчився по справжньому з нею кохати і бути коханим, наскільки було би темно і холодно, бо разом ніякий холод не знищить два палаючих серця, що горять лиш тоді, коли сонце освітлює спільний далекий шлях.. Шлях у надзвичайне майбутнє, де вітер буде співати колискову, а місяць розповідати про падіння Вавилону, бо бачив не тільки щастя, а й муки.. Муки злих і знедолених облич, бо хотіли лиш бути блищими до Бога, не розуміючи, що Він завжди поруч яка відстань б їх не осягала..
Дівчисько, що днями й ночами згадує його, вірить в те що час не розлучить їх, а тільки зробить сильнішими, бо «Господь вірить у нас! Господь бачить нас» щодня повторює вона собі витираючи давно протерту світлину, де два серця разом шукають щастя...
Мабуть Бог чує наші молитви..
Мабуть Бог дав можливість повернути те, що він давно бажав повернути.. Весну!
Мабуть завжди усміхнена вона…
