Похмуро. Ні, дощу немає. Відчуття холоду… Мурашки по тілу…День добігає кінця. Кудись б піти. Хоча для чого? І так мене ніхто не чекає. Дзвінок…А, то знову ти. Та у мене все добре. Та ні, дійсно все добре, просто напевно не виспалась. Тобі так здається, настрій у мене є. А може погуляємо? Не змогла вимовити, змовчала. Нічого, скажу завтра. Пустота і тиша. Чути тікання годинника. Капає вода. Треба напевно змінити кран. Хоча кому це потрібно. День схожий більше на ніч. А може у сонця теж немає настрою? Музика. Навіть вона останнім часом не допомагає. Ось ця. Колись була моя улюблена. Коли ще я була твоя. Навіює погані думки. Спогади. Хороше швидко забулося. Пам’ятаю твої очі. Голубі. Ні, швидше сині. І той день коли я дивилась в них і розуміла що це востаннє. Ти ще нічого не сказав. То було набагато пізніше. Але якесь внутрішнє відчуття підказувало що все…Чому ти так? Може я була недостатньо добра? Але хто з нас досконалий. Тепер ненавиджу голубі очі. Це тільки маска. А під нею немає нічого. Легко гратись почуттями, робити закоханий вигляд. Тяжко. Біль потрохи минув. Пройшло вже стільки часу. Чомусь пам'ять здатна зберігати лише погані моменти. А може й не було нічого хорошого. Бо що може бути доброго в твоєму обмані. Голоси. Може я схожу з розуму? Ні, занадто тонкі стіни. Хтось підіймається сходами. Це ніколи не будеш ти. Та я і не хотіла. Тому що давно чекаю іншого. Ти думав що зламаєш мене, але тобі не вдалося. Ну і кохай іншу. Але чи буде вона дивитись на тебе таким щирим закоханим поглядом? Вже майже зовсім темно. Холодно і похмуро. Відчуття тиші і спокою. Давно не плачу за тобою. Щаслива, що без тебе…
