Напевно і казати не потрібно, що щойно вийшовши зза столу і Анну і Ольгу запросили на танок їх чоловіки. Це не було виконанням подружнього обов,язку, обидві жінки в цей вечір виглідали вкрай спокусливо не тільки зовні — в обох просто світилися пристрастю погляди. Настільки, що навіть їх чоловіки це помітили. Та все ж за кілька хвилин скориставшись черговою діловою розмовою чоловіків з гостями подруги втекли від сторонніх поглядів. Чого-чого. а різноманітних кав,ярень в цьому ТЦ вистачало. Вони ж вибрали найбільш тихішу. З приглушеним світлом і столиком відгородженим від сторонніх поглядів. Замовили по чашці кави і тістечку дві жінки сиділи і дивились одна одній в очі.
“Зі мною це вперше” - промовила Анна
“Що саме?” - перепитала Ольга
“Я .. Я... Я ніколи ще не отримувала задоволення від дотику іншої жінки”- сказала Анна тремтячим голосом.
“Все ОК” - промовила Ольга і нахилилася до схиленої голови Анни. Хоч вона і ховала свої очі але відчувши поруч дихання Ольги підвела погляд. Їх очі були на відстані кількох сантиметрів, губи теж. Вони практично торкалися носиками. Анна зрозуміла, що не має сил стримуватись і потягнулась вустами до Ольги. Поцілунок з жінкою виявився настільки ніжним і настільки пристрастним, що ніхто з них не мав і найменшого бажання зупинятися.
Бамсь!!! “Ой. Вибачте!” - біля їхнього столика навколишки повзав молодий офіціантик і збирав на тацю залишки їх замовлення. Він не витримав те, що побачив підійшовши до столика і впустив тацю. Ольга і Анна розсміялися, лишили на столі розрахунок і наче маленькі взявшись за руки побігли з кав,ярні. “Леді Вітер” - подумала про свою подругу Ольга, здивувавшись тому як легко і невимушено бігла Анна. Здавалося, що вона не торкається ногами землі.
Повернувшись до ресторану вони зрозуміли, що їх зникненням лишилось непоміченим. Та і дійсно - відсутні вони були всього хвилин п,ятнадцять. Щойно вони зайшли в залу до них підійшов офіціант з двома бокалами і сказав, що це подарунок від господаря закладу — вино з його особистої колекції. Погляди жінок автоматично ковзнули по залу в пошуці його обличчя а коли врешті-решт знайшли його то ледь втримались щоб не пирскнути зо сміху. Посмішка на його обличчі від того, що вони прийняли його подарунок стала ще ширшою.
Тим часом Олег підійшов до Анни і відкликав в сторону — він просто сяяв щастям від пропозиції шефа. Захоплено розказував Анні про плани і мрії, і казав що не розуміє звідки взявся цей подарунок долі — місце поруч з шефом і його схильність. Анна посміхнулась в душі.
Вона добре знала головне правило розумної жінки — робити так щоб чоловік почувався переможцем, навіть якщо це не так, чи в цьому не тільки його заслуга. Так і в цьому випадку Анна вважала недоречним пояснювати Олегу що і чому. Їй було на руку це підвищення чоловіка і не у матеріальному плані - однією із основних причин через які вона досі лишалась з чоловіком окрім доньки було коло їх знайомих і друзів. Пішовши від нього Анна втратила б все це тому, що вона була чужа в цьому місті, і взагалі вийшла заміж за Олега дуже юною і завагітніла тому так і не отримала пристойної освіти. Та і в цілому її влаштовувало таке життя — господаркою вона була гарною, мамою теж. Олег міг забезпечити потреби сім,ї — пристрасті що жила в Анні, як показали останні пригоди вистачило б на декількох її чоловіків. Крім того Анна сподівалась, що нове призначення зробить Олега трохи стриманішим по відношенню до їх стосунків. Коли чоловік щасливий то і прискіпуватись до дрібниць мав би менше.
Тим часом свято поступово наближалось до завершення. Шеф “погудів” дуже добре і ледь тримався на ногах — Олег практично не пив і запропонував підвезти шефа до готелю. Ольга була явно не проти а запитувати шефа було марно — йому було важливо лише одне. Не зважаючи на всі вмовляння він не захотів сідати на заднє сидіння — і його довелося таки посадити наперед, хоча Олег і переживав, що той заважатиме керувати авто.
Нічне місто прийняло цю компанію у свої обійми. Олег спостерігав за дорогою, шеф співав щось з репертуару гурту який їх розважав того вечора. Рука Ольги лягла на коліно Анні...
