Згорає час, немов сухе гніздо.
Від віршів туга, й та якась прийдешня.
Яйце, чи курка, що було там «до»,
Уже байдуже, з’їдена яєшня.
Хто там останній в черзі на життя?
Кажіть вже, хай за вами не займають!
Хай бурштиніє вже часобиття
У серці, у дахах, що протікають.
Старі хатки, ще заново старі,
Як равлики, волочим за собою.
І палим час на сажу в димарі,
Щоб нею маскуватися до бою.
Куріє пам'ять, як бікфордів шнур,
Пошарпаний і шашелем побитий.
І товщає альбом карикатур
Без кого ані вмерти, ані жити
Здавалося. А час підмалював
Поетам вуса, бороди і вуха.
Один у небо, другий Стіксом вплав.
А дні-вагони сонний потяг рухав.
Вже й бій минув. І хто там переміг
Нам на граніті викарбують, може.
А поки що всього – і сажа, й сніг,
Готичні шпилі, сови вздовж доріг,
І непідкупна Ангельська сторожа.
Умань 2010 рік
Коли то вже той наступний фест...
)
