Бiлий лебiдь крилом над твоєю махнув головою,
Бiлим пухом осiла на скронях твоїх сивина,
Нiби осiнь життя помiнялась мiсцями з зимою
I пiшла в небуття така мила й далека весна.
Чи тi роки були, бiлий лебедю, можеш сказати?
Де подiлось життя, чи, можливо, то був лише сон?
Розлетiлись в свiти, моя мамо, твої лебедята,
Та вогонь твого серця заклично нам свiтить з вiко́н.
Ти нас вчила тому, що в книжках не могли прочитати
I плекала нас нiжно, вiд бiд i невдач берегла.
Ти навчила окраєць останнiй надвоє ламати,
Ти нам душу свою, як святиню безцiнну дала.
З цим святим багажем намагаємось шлях свiй здолати
I ця ноша важкою нiколи для нас не була.
Не придумано слiв, щоби вдячнiсть тобi описати:
Молим Матiр Христа, щоб тебе пiд опiку взяла.
Люба мамо, пробач за свiдомi грiхи й несвiдомi
I за нами не плач - дiти вибрали долю свою.
Бiлий лебiдь зими вiдлiтає в краї невiдомi,
Залишаючи пух, що голiвку вкриває твою...
Схиляю голову, знімаю капелюха... 
