Моя славетна Україно,
Ти чим пред Богом завинила,
Коли в столітніх тяжких муках
Собі дітей – катів зродила?!
Раби, раби, ви знов раби,
Запроданці прокляті,
Чужі знамена і герби
Шанують в рідній хаті.
Свої корогви й булаву
Надійно заховали,
Щоб їх нащадки не знайшли
І шкуру з вас не зняли.
Із-за кордону вас учать
Кого вам шанувати,
Куди іти, чого бажать,
Кого в царі обрати.
Вам дуже хочеться лизнуть
Чужинців прямо в попи,
Своїх героїв загорнуть
В історії окопи.
В.Я.Крутько
Ви на поталу віддали
Вкраїнську рідну мову,
Тепер «понятія» лягли
В державності основу.
Сепаратисти й бандюки
Царюють «у законі»,
А блюдолизи й холуї
Схилилися в поклоні.
Готові душу заложить,
Продать свою культуру,
«Народна совість» міцно спить,
Коли «шуршать» купюри.
Тому, хто душу знапастив,
Ярмо на шиї гріє.
Хто хоче в холуях ходить,
Без рабства жить не вміє.
Де ви, вкраїнськії мужі,
І що ви наробили?
Поки ділили булаву –
Державу загубили!
Якби з могили встав Тарас,
До нас би всіх звернувся:
- Я шлях до волі показав,
А в рабство повернувся!
За що Вкраїну розп’яли
І гетьмани, й васали?
Ви українцями були,
А ким тепер ви стали?!
