Крізь повиті, неначе скатертиною огорнені хмари, пробивається єдиний промінець світла. Це вість від сонця, що прийде тепло...
Весна, перший її день...Не дивлячись на те, що за вікном ще лежать кучугури снігу та не чути гомону весняних птахів, людина, як частина живого на Землі, відчуває прихід весни. І зачекавшись, людина усвідомить, що ось вона прийшла – чарівна вісниця тепла і пробудження природи. І здається, неначе зачепила за якусь невидиму струну людського серця, розтопила її вогнем від зимового сну. Із того моменту весна охопить тебе і закружляє у чарівному вальсі змін. На зміну холодному зимовому снігу прийдуть бурхливі потоки талої води, дерева вдягнуть святкове зелене вбрання, птахи повернуться до рідних країв...
І люди забудуть про те, що колись була зима...
Згодом людина звикне до тепла, до яскравого сонця і до того, що ще весною здається божим дивом і знову ввійде у коло своїх буденних проблем.
Мине рік...І знову настане весна... І в котрий раз людину охоплять весняні почуття.Здається вже потрібно було б запам’ятати, закарбувати їх у своїй пам‘яті, та кожного разу, розуміючи, що ось вона прийде й принесе на крилах своє тепло, людина на кілька днів, хоч як вона супротивиться, стає єдиним цілим з усім світом і усім Всесвітом...
Мине весна і забере з собою пізнання світу, ту першу підказку того, хто ми є, ким є кожен з нас.
Та це, мабуть, не потрібно знати, коли в тебе є вона – господарка першого тепла та першого кроку до єдності усіх Людей...
01.03.2003 г.
