лиш трохи зачекати...зовсім трохи,
щоб майже стихли твої кроки,
щоб утекла від тебе тінь
в кишеню марев й сновидінь.
щоб твої кучері в пітьмі
мені здавалися смішні,
і я так ніжно їх чесала,
солодким чаєм напувала
й боялася поворухнутись вправо,
щоб горе тебе не забрало.
мені ж так треба, дуже треба,
щоб дощ тобі не падав з неба,
бо твої кучері тендітні
не витримають сліз залізних,
тоді засохнуть в довгі пасма
тоді не стане їх, і катма...
без парасольки не іди,
коли на вулиці дощить!
тоді ніякі гребінці
не подолають кучерців,
що їх зав'яжуть дощ і вітер...
а літом в них вплітати квіти
уже не будемо в траві,
бо будуть пасма геть сумні
спадати на блакить очей,
не веселитимуть дітей...
не йди під дощ без парасольки,
щоб кучері твої не змокли!
