Муха бачить перед собою ціль, таку реальну, що можна розгледіти кожну деталь своєї мрії, кожен відтінок переживання бажаного. Зараз, вона туди дістанеться. Через мить вона буде біля своєї долі, свого призначення. І муха набравши розмах крил мчить до цілі, але удар, удар об віконне скло, страшний біль і розчарування, гнітюча безвихідь і неминуча слабкість волі. Але ж є мрія, вона там перед нею, сяє у своїй красі. До неї можна доторкнутись, можна долетіти, можна... Потрібно спробувати ще раз, потрібно злетіти, але знову удар безвиході, безсилля, постійні болючі кола, кола навколо бажаного міражу мрії. Незважаючи на це, в середині пульсує, гріє, б’ється щось непереможне. І знов порив. І знов болючий рух по колу. І знов опускаються крила. Проте душа летить до мрії. Хоча серце очікує удару...
Ніжна колиска свіжості огортає все тіло. Ти з легкістю несеться до мети, дорогої мети, тяжкої. Шляхом котрий ти шукав, доклавши безліч зусиль. І опинившись в центрі мрії розумієш, що без зусиль, пошуків і напруження мрія б не здавалась такою справжньою.
