Я сама себе не розумію...
Знову йдучи по тих стежках
Де ходили колись с тобою
Де любов обручила нас.
Ця дорога забута часом,
І не вернеш її ніяк.
То чому ж серце рветься до неї,
Обпікає у грудях, кричить!
Бо на це почуття не зважають...
Адже хто заборонить любить.
Знову бачу знайому доріжку,
Що до тебе коханий веде.
Та ніколи вже не перетнуться,
Стежини твоя і моя,
І чим довше я буду стояти,
На шляху тім пекельнім у Рай,
Мрій моїх не досягнути,
Стільки любов не благай.
Хочу взяти тебе за руку
І повести у серце моє.
Я відкрию тобі без стуку,
Адже ключ — це кохання твоє,
Але вийти, ти звідси не зможеш,
Бо ключі замела зима.
Та й тебе відпускати не хочу,
Існувати не можу сама.
Я коханою бути хочу
Й від землі у думках лечу,
Хочу бачити милі очі,
Що шепочуть мені: ″Люблю"
Чи кохаєш і досі—не знаю,
Це питання тривожить мене.
А чи знаєш ?...щодня помираю,
Коли я не бачу тебе.
І повір, за тобою не плачу,
Адже в серці у мене ти є.
Ти для мене все золото Світу
І для мене ти сонце моє!
