Вслухаючись у музику ранку
І чому я завжди так пізно лягаю?.. Мама завжди права, бо вона мені про це говорила…
Небо… На годиннику шоста ранку. Вранішнє небо мені завжди подобалось… У ньому причаїлось щось таке, що збирає вихор твоїх невгамовних думок у єдиний вітраж життя. У такі миті, саме коли дивишся на вранішнє небо, тебе огортає приємна меланхолія. Дивне відчуття. Відчуття неба..
Вслухаюся. Чую, що хтось вже вмикає телевізор. Новини. Добрі новини? Саме так повинен починатися ранок – з добрих новин. Добрі новини спонукають людину зробити щось важливе для світу. Для інших людей. Близьких, знайомих чи незнайомих. Одразу стає зрозуміло, що і ти здатен на більше. Просто хтось тільки що допомагав китам і намагався врятувати їм життя. А ти тільки що прокинувся.
Пташки. Співають найрізноманітніші пташки. Осінньою арфою спів природи лине до наших вух. Як все таки чудово співають. Цікаво, в кого вони вчилися будити у наших серцях невідоме почуття гармонії. Одразу усі твої проблеми стають проблемками. Розумієш, що у цьому співі, ніби у чарівному дзеркалі природи, відображається твоя душа, здатна помічати дійсно прекрасні речі.
Хтось лається: машина не заводиться. Запізнюється на роботу. Щоб заробити гроші. Заробити для своєї родини і зробити її життя простіше. Гроші… Виявляється, гроші мають таке важливе значення? Людина працює, заробляє гроші, щоб просто була можливість не думати, що ти будеш завтра їсти чи де завтра буде жити твоя сім’я. А щоб просто можна було трохи подумати про спів пташок, а не про контракти та економіку. Мабуть, тільки дитина так може думати про своїх батьків. Я дитина.
Кішка голосно нявкає поверхом вище. Зараз вона думає саме про цих пташок, що дуже комфортно порозсідались по гілкам здивованої від співу тополі. А їм все одно .
Шепіт вулиці. Усе потихеньку прокидається, кудись збирається, біжить. Швидко-швидко. На дорозі багато різних машин, які несуться в далечінь до сонця…
Чутно, як двірник змітає з непривітного, порівняно з землею, асфальту пожовкле сумне листя, чиє життя вже закінчилося. Їх жовті друзі кружляють над землею в осінньому танку прощання і падають додолу. Дерева сумно вдивляються у цю картину, розуміючи, що скоро настане зима. І знов буде чутно дитячі радісні крики, будуть шурхотіти санки, а білі брати-сніговики своїми ґудзиковими очима будуть спостерігати найкрасивіші яскраві картини щастя…
А ось чутно, як мене гукає мама. Треба йти до ліцею.
Все ж таки я люблю ранок. Чарівну та живу музику ранків.
