Ти мовчиш. Лише сьорбаєш свою каву. Мою довгоочікувану каву, мою довгоочікувану зустріч... Ти п’єш її. Я також. Ми мовчимо. (О, Боже! Я вживаю займенник "ми"! я більше не буду. бо немає ніяких "ми". нас немає! чуєш? є тільки ти і я). Мовчимо. До сьогоднішнього дня не цінувала його. А сьогодні збагнула: воно корисне і має більше смислу/сенсу, аніж слова, які ріжуть відкриті рани.
Ти мовчиш, бо натура у тебе така. Я ж бо тому що бракує слів, аби сказати тобі все що хочу. Хочу сказати дуже багато! Наприклад, третіх більше не існує. Не знаю чи здогадаєшся ти про це. Або сказати, що сьогодні їду з міста. У нас гастролі. Та нехай
це залишиться тільки у мене в думках.
Сиджу й милуюсь твоїми очами. Обережно, аби ти не помітив мої щасливі милування.
Вголос тільки прощаємось. Мовчимо.
Поїзд Чернігів-Одеса.
Час відправлення - 17:20
Час прибуття - 8:50.
Час у дорозі - 15 годин.
П’яти хвилинна депресія -- ніхто не проводжає на вокзалі. Власне, ніхто не знає про це.
-- О! Нас зустрічають міми! -- вигукує хтось з нашої театральної "банди".
Міми... Символ і підтвердження того, що слова тривіальні й ІНКОЛИ непотрібні.
Мовчання мене переслідує. Одеса також :)
Залишитись у місті? Обміняти квитки, простьобати два важливі заліки в універі, не прийти на роботу (може хоч нарешті звільнять?:)), не зустріти подругу з Татарстану? Залишитись однією у місті? НІ! Не можу... Обставини сильніші сьогодні за мене.
-- Слу! Приїжджай до мене сьогодні! Можеш доїхати за 5 годин. 5 годин і ти тут! Готель просто супер!!!
Це увійшло до списку моїх невідправлених смс повідомлень.
Страх у відповідь почути заперечення був величезним.
-- Перемагає той, хто перемогає свій страх! -- кажу я завше людям. Людям, та не собі. Треба щоби і мені так хтось казав...
Казав... Боротьба слів і мовчання. Добираю кожне слово. Знаю: ти цінуєш мовчання. А мені інколи хочеться потеревенити.
Маленька дівчинка сама вдома. Чує: тук-тук…
-- хто там?
-- кохання, #$%&!
-- Кохання?
-- Ага. То саме, яке ти не наважуєшся впустити у своє життя. Двері відкриєш у своє серце?
-- Ні! Я незнайомим двері не відчиняю.
-- Ну то й спи собі сама!
-- А якщо я відчиню все ж таки?
-- Мабуть, що я нападу на тебе й ти покохаєш когось.
-- М-м-м… А як це?
-- Відкрий двері, я розповім.
-- Добре…
Відчиняє двері. Нікого немає.
-- Дивно. З ким я розмовляла?
Отак трапляється не тільки з дівчатками. Хто наважується відкрити двері.
Якщо я пісня, то КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ
Якщо я час дня, то ВЕЧІР
Якщо я символ, то АНКХ
Якщо я рослина, то КАКТУС
Я пишаюсь тобою! Ні, я навіть пишаюсь тим, що знаю тебе!
На добраніч!
Інколи здається, що ти мене любиш. А я тебе ні. Бо не вмію. Ніколи навіть не пробувала. Просто бажаю щастя, просто хочу ТБ...
