Вона – нічний хижак з очима сарни,
Зимою спить, а навесні полює.
Самотність – це частина її карми,
А біль вона натхненно ігнорує.
Раз на півроку обирає жертву,
Заплутує її у хороводах…
Виснажує, і, кажучи відверто,
Краде у неї спокій і свободу.
Мисливиця, що сковує в кайдани,
Прив’язує блискучими очима,
І… відкриває їй всі свої рани,
Свій світ, закритий мідними дверима.
І ставить їй бар’єр - свою свободу,
У недоступну селиться фортецю.
Та жертви не долають перешкоди,
І їхній вибір – це ганебна втеча.
Смішна, закомплексована, відважна...
Спочатку частку себе їм віддати,
А потім бігти геть, бо недосяжна….
Тому вона приречена страждати.
Сама собі повідрізала крила….
І тішиться розвагами весною.
Чого їй треба? – щоб її скорили,
І дали сенс боротись з самотою.
Їй треба жити в мріях нездійсненних
Або з небес спуститися у дійсність…
До того будуть весни і буденність,
And all the hearts I break, слова із пісні.
