Пробач мені... В імлі байдужих вулиць
я півжиття шукала ті дороги,
де ходиш ти. Чому не перетнулись
тоді шляхи?.. Спадало попід ноги
брунатне листя, в грудні – білим пухом
вкривалися дерев гілки сумні,
і квіти виростали крижані
на шибках, посивілих від розпуки...
Пробач мені: зустрілися і ми...
Цупке повітря висне понад містом,
і снігу намело – на три зими...
Невчасно, недоречно, ненавмисно
палає днів бурштинове намисто,
і очі сяють, і бринять громи...
чи музика – у цій нічній кав’ярні,
де ми удвох, де свічечка горить...
Усі роки – не владні і – не марні,
бо саме з них народжена ця мить,
де ми удвох... Трамвай гримить на стиках...
– Тобі вже час... (у щастя вік малий)...
...і ти свої рядки читаєш зтиха
...я не питаю, стрінемось коли...
Сніг тихо плине на ампір фронтонів,
і тільки вірш зривається на плач...
Знайти – і втратить, і не опритомніть...
Жаданий мій, незнаний мій, пробач...
Глорія Альт : не знаю як пояснити, але мене дуже приваблює ця поезія...перший раз побачила і серце впало, другий раз - заплакала, третій - засміялась..тут мало таких віршів, мало такої сили ,мало такої майстерності і багатогранності...А все одно скажу, що здаються мені ваші вірші ніби просякнуті якоюсь терпкою ніжністю...Чудово
Вировець Лариса відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Глоріє, я вперше отримую такий емоційний відгук, що сам по собі вже нагадує поезію. Дякую Вам дуже за теплі слова.
02.04.2006 - 16:31
Вировець Лариса відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Глоріє.
26.02.2006 - 09:42
: Тут Ви помиляєтесь. Від себе я не ховаюся, лише інколи не довіряю. Можливо Ви вже зрозуміли, що я людина неординарна. Тобто коли займаюся справами я ніби воскресаю, коли сиджу на місті - хочеться себе вбити(Нажаль я не маю такого права найближчі 10 років)
25.02.2006 - 23:30
Вировець Лариса відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не треба ховатися від самого себе. )
23.02.2006 - 00:16
Вировець Лариса відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Володю, що це Ви собі хрестики поставили замість імені? )
Не зрозуміла про давність. Принаймні в цьому вірші. Вірш бо як раз про те, що вся давність якраз існувала саме для цієї одної, хоч і невчасної зустрічі. Ми, поети - великі романтики.
21.02.2006 - 21:47
summer : Пробач, що з тисячі незвіданих доріг,
я щлях сладний, не легкий вибирала...
Пробач, то був мій ненавмисний гріх,
що я знаходила тебе і знов втрачала...
Вировець Лариса відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Супер! Це ж якраз про те, що і в мене...
21.02.2006 - 20:28
summer : Chydovuj, dyzhe krasuvuj virsh!
Вировець Лариса відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ліля.
21.02.2006 - 14:02
Вировець Лариса відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
)
