День спливає, мов дим за вікном:
сиву піну роздмухує вітер,
наче білить стареньке рядно,
де по небу гаптовані віти
і під снігом дахи, і ворон
між хмарками вмальовані цятки...
А назавтра – зав’южить циклон,
і забуде зима обіцянки
щодо спокою, сонця й тепла:
нас закрутить у білому вирі.
Ця жорстка і колюча імла
несподівано змінить сам вимір
часу з простором, і колія
стане стежкою в мороці вулиць,
щоби долі – моя і твоя
тут зустрілись і не розминулись.