Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.
Я відвести не можу віч,
Поводячись несміло, –
Від рук, оголених до пліч,
І від колінок білих.
Не обертом йде голова
І не осліп я також, –
Дарує березень дива
Та годить усіляко...
Віктор Кучерук
Весна... Бурлять не тільки соки
У розімлівших вже беріз.
Спокійно жив собі я, поки
Мій погляд за паркан не "вліз".
А там... (у піт кидає досі) —
"Сусідка в гарнім негліже"...
Таки, була б це пізня осінь,
А то — це майже квітень вже.
От як весну цю пережити,
А після літо ще жарке?..
На голі плечі хоч би свиту,
Але ці свити — то таке.
Кому те негліже носити
Як не красунечкам таким?
І спогляданням вовки "ситі",
Й овечки цілі поміж тим.
Тримаюсь поки героїчно —
"Не обертом йде голова".
І, чисте славлячи та вічне,
В рядки шикуються слова.
Ризиковано ще надягати негліже, я от досі в пальті ходжу, погода доволі непередбачувана. І порядний чоловік себе контролюватиме сповна, починаючи з погляду)
