*****
Мить за миттю проминає
Неупинний час.
І війна, яка триває,
Піде теж від нас
І уже не повернеться
В наш коханий край.
Нить її навік порветься,
Стрінувши свій край.
І до нашої оселі
Прийдуть мир і сміх.
З ними будемо веселі
Ми. Вони у всіх
Будуть, доки буде битись
Серце в кожнім з нас.
Так, неначе річка, литись
Буде повсякчас
В серці та душі те щастя,
Що і зігрівать
Буде ніжно. Про нещастя
Ми і споминать*
Більш не будемо повіки,
Щоби не будить,
Щоб не дать йому повіки
Знов свої розкрить.
Лиш борімося, стараймось
З сил усіх своїх!
Ворогам же не здаваймось!
Подолаймо їх!
Виженімо їх із краю
Рідного й навік
Доведім війну до краю,
Щоби жити вік
В мирі світлому, мов сонце,
Що у денний час
Крізь небеснеє віконце
Сяє й гріє нас!
*Споминати – розм. Згадувати
Євген Ковальчук, 12. 12. 2022
