Прибираю вибрики з життя,
всяку фальш витурюю з думок.
Залишаю мрії-відчуття,
що в словесний сходиться струмок.
Я нормальна жінка – не свята.
Відчуваю біль, когось люблю.
А пора осіння золота –
то до мудрості належний ключ.
Чи серйозна, чи кумедна, хай!
Покладаюсь лиш на себе.
Все!
До чуток і осуду глуха.
Всіх колись кудись, та й занесе.
Кажуть – здібна. Досі я учусь,
й докладаю максимум зусиль.
В повній мірі за життя плачу,
почерк іноді міняю й стиль.
Горда, незалежна. На біду
час від часу самотина б’є.
Буду в русі, доки не впаду.
Тож приймай, світ, вже таку як є.
