- Привіт. Як ви?
- Всього потроху.
Знов оголошено тривогу.
Якраз прямуєм в укриття...
Як вже дістало це ходіння!..
Та сподіватись на везіння
Не можу: діти. От життя...
- ...Таке воно... !!!....
Були в нас пуски
Хвилини дві. Немов на друзки
Ламалось небо, все гуло!..
Опісля літаки почулись.
Бодай вони не повернулись!-
Хоч трохи б легше нам було.
- Уже на місці.
- Добре.
- Вп'яте за ніч! Як людно...
Замість спати ... Ого! Десь поруч! Зачекай...
-Як діти?
- Звикли. Притулились і сплять.
Що з ночі нам лишилось?..
Соплять... Знов вибух. Знов.
Але десь далі. Спи, спи, то сон.
Такі невдалі
Тут жарти... Втомлені усі.
І злі, і добрі, і невтішні,
Звичайні: і святі, і грішні,
Одна біда, одні жалі...
- У нас теж гучно вдень бувало,
Кілька разів десь прилітало,
Дрижало...Три із десяти.
По всьому місту світло зникло
Та відновили. Зараз стихло.
Хтозна-чому, що і куди...
Були на дачі. Все порили
Ще більше. Вишку встановили.
Як грязі їх, як саранчі.
Стривай: Гуде! Назад вертають.
Щось швидко, мабуть відчувають:
Готові вже на них мечі.
- Відбій. Нарешті. Позбивали.
Дай Боже, ціле все. Чимало
Тут наробив той рускій мір.
Але ми є. І поки будем,
Не подаруєм, не забудем,
Віддячимо за все, повір.
Щиро дякую, 
, за відгук, навзаєм. Обов'язково так і буде.
