Це ще одного неопублікованого вірша знайшов у своїх архівах, написаного, як бачите на скрін-ілюстрації, 6 лютого 2022 року - за 17 днів до початку війни. Це тим цинікам, що і досі іронізують на слова пророчі. Пам'ятаю, як тоді накалилася духовна атмосфера від підлості та єхидства. Мені було вже несила терпіти ці витівки з боку нахаб, однією з яких була тутешня О. Калина (схоже на псевдонім). Пам'ятаю, як спочатку воно нездатне було двох слів зв'язати у вірш, і я допомагав їй порадами і словом підтримки. Але, як потім виявилося, мародерові срібнячки переважили для неї у пріоритетах, і замість вдячності, я отримав підлість. Ось і відпустив духовні перепони. Гармати згодом заговорили. ((
Не можу вже писати ані слова.
Із мене доста – ситий до вінця:
За кожен вірш - тенета птахолова
На честь мою чіпляють байстрюки*,
І підіймають непомиті п’яти
На Твого, Авва Отче, пагінця.
На Того, Хто нещадно розіп’ятий
Їх врятував з ворожої руки.
Не можу більше я тримати скелю
Над тими, хто гризе мої кістки.
І хай тепер балакають гармати –
Можливо, в них дохідливі слова.
7.02.2022р.
байстрюки* - мається на увазі, не діти Отця Небесного, а нагуляні від сатани.
Вірш, як бачите, недописаний, бо фізично я не міг тоді цього зробити. Спробуйте самі в думках доримувати стовпчик, бо в мене виходить таке, що не наважуюся викласти на загал. І міркуйте, як надалі себе поводити і чи варто бризкатися слиною на тих, кого краще було шанувати.
