Парує борщик на столі,
Він так на пахощі багатий.
В нім інгредієнти всі прості,
Але без солі він ніякий.
Добавить щіпку в нього солі,
Зубок, можливо, й часнику,
І буде все тоді у нормі,
Замінить страву будь-яку.
А що за страви, що без перцю?
Скуштуєш - сльози потечуть.
Чи до вподоби перці серцю,
Якщо до сліз нас доведуть?
І плапчем ми тоді невільно,
З очей тече проста сльоза.
Її ми витремо неспішно,
Ніщо вона не нагада.
В житті все треба мати в міру,
Щоб не засмучувать серця.
Гіркої хай не буде й сліду,
Лиш, щоб від радості була...
Отак буває і в житті,
Тебе перцем присипають
Не розпові́сти все в вірші,
Кому потрібне, усі знають.
Дуже гарно та вміло розповіли свої рядки!
Гори Вам щастя та мирних днів!
Гарний вірш п. Надійко! Ви праві все треба мати в міру. Тоді й не прийдеться плакати...Але ж в житті,як на довгій ниві...доводиться труднощі долати.І іноді справді треба просто поплакати,щоб не так душа боліла й серце.
Дякую!
Чудовий вірш! 
