Твоє тіло в синцях і порізах. Ти приховуєш їх одягом, волоссям і браслетами. Та я бачу. Вони мерехтять вогнями, залишаючи попіл спалених м’язів. Утворюють жахливі дірки, крізь які видніється душа. Легка. Я боюсь, що одного разу твоя душа зможе пролетіти через таку дірку. Боюсь, що одного разу твоє тіло стане суцільною обпеченою раною.
Ти латаєш себе. В’яжеш светри, рукавиці, жилети і шапки; кістки і волокна, зв’язки і артерії. Ти латаєш свій космос серветками, ковдрами, шнурками, клубками ниток і спицями. Добре, що ти вмієш себе рятувати. Я не вмію в\'язати.
|
|
![423349_1[1].jpg](/upload/poem_all/01013008.jpg){kind=small}
