Зазначу одразу: я – не літератор. Пишу коли захочеться. У вільний час. Але це не означає, що чекаю надхнення. Ні. Просто подобається гра словами. Ще у молоді роки (де вони…) прочитав Германа Гессе «Гра в бісер» – і вирішив спробувати… Мої нариси, переклади чи спроби віршування як літературну діяльність сприймати не слід! Скоріше – як студії. Я і сам так навчаюсь, як мені здається… Мене приваблює многозначність слова… Вона притаманна будь-якій мові. У першу чергу: гра всяких віддітнків. А вони приховані за головним у слові відчуттям явища. Явища того чи іншого гатунку… Саме його, гадаю, й слід спіймати поету, прозаїку, есеїсту. У цьому – особливе значення творчості. Як казав письменник Павло Бажов «живинка». Вірне слово додає твору багатозначущості, а та – індивідуальну картину творові. А самому атору – індивідуальності... Неповторності. Нетрафаретності.
А таке оригінальне слово отримує додаткове смислове забарвлення від інших слів, які його оточують…
Це – особливо важливо для поетики… Навіть не стільки рима й ритм… (На мій погляд). Приміром у Тараса Шевченка рима взагалі відсутня… Класична, шкільна, рутинна, штампована… Та попри це, всі його вірші читаються на одному диханні. Можливо тому, що вони і не вірші.., а молитви…А молитва – йде від душі. Не вірите – перечитайте! Кожний твір чіпає серце, запам`ятовується… Поміркувати над цим нікому не завадить…
Не полюбляю авторів, що бундючно вишукувалися, наче попід стінами сайтів. І там-то вихваляють один-одного... А відтак - мов би просяться, щоб у них чим небудь пошпурили...
Пригадалося, як одного такого шикарного у чоловічому клубі, хвицнула одна кобила копитом, зробивши чоловіка калікою...
Більш подобається відверта розмова. Хай і не проста. Саме так, знову здається мені, добродушні й людяні автори виростають у велетів... Інколи "на очах"...
Одна авторка КП звернулась до мене: аби я прокоментував рішення журі літ-конкурсу «Пристрасті та ревнощі»… Нагадаю –конкурс цей відбувався з нагоди 220 ліття від дня народження Проспера Меріме (1803-1870), французького драматурга, новеліста, історика, етнографа і романіста. Організований і проведений міжжнародним журналом #Склянка_Часу_Zeitglas
Журнал цей видається із 1995 року трьома мовами. Наскільки мені відомо, він виходить стоало. І вчасно отримують його передплатники. До таких відношу себе і я. На моїй полиці стоять журнали рядком, добрячим… Красуються кольоровими корінціями… Тобто, журнал цей поважаю. Вже з огляду на це – не піддавав і не піддаю сумнівам компетентність журі згаданого конкурсу. Адже і сам подавав текст до цього змагання. Звісно, сподівався на перемогу… Інакше навіщо і подаватися… Однак – переможцем не став. Не став і лауреатом… Се ля ві…Засмутився… Трохи… І пригадав, як свого часу займався боксом…
На своїй вулиці у мене був авторитет… А ринг змагань не приносив перемог… Я лютував, ліз нахрапом. Покладався на свій правий… І програвав… Тренер сказав: «Змагання на те, аби виносити досвід, а не удари… Аналізуй! Вчись! Мотай на вус! Інакше – стан грогі…»
Так і літературні конкурси…
Не слід ображатися на журі. Вони рефері. І рішення приймають незалежно один від одного. Незалежно від «авторитетів». Живий, дієвий, справжній літературний Конкурс – то ринг! І слід виносити досвід, а не удари…
Так я собі думаю...
А вірш авторки, що написала мені листа, мені сподобався. Чесно. Але ж я не член журі… Та впевнений - одного разу і її твір переможе. Я цього зичу! А ще пишу для неї та для інших здібних і талановитих: справжня поезія, як красива дівчина. Вона стріляє поглядом, якого її ніхто не вчив... І тут ніяка граматика чи правопис не відіграє ролі, АБСОЛЮТНО...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2023
автор: Сумирний