Міста одяглись у похмурі асфальтові дранки.
З байдужою міною сірість ковтає зелене,
Бо колір надії не личить землистій вдяганці,
Тож множаться тоги безликі, їх сила - силенна!
Травина крізь мури бетонні дереться уперто,
Їй щебінь рапатий смугує настійливі руки...
Вона ж бо єдина нескорена з плетива дерну,
Хоч тисне громаддя на спину та сік її жлуктить.
Злягли помарнілі чуби пишногривого зілля.
Обм'якло коріння, що міццю кололо й мерзлоту.
Та годі вже, рясте, обузу терпітимеш скільки?
Проломиш бетон, то й міста забуяють достоту!
Chara Vinna
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2023
автор: Chara Vinna