/ алфавітний вірш/
Агов! Амбітна пташко, пишеш знов?
Бентежні рими, бачиш, не на часі:
Війна… А в них – негаснуча любов.
Гуркоче зброя – страшно, гірко птасі…
Ґирли́ґою-пером думки женеш.
Дрижить земля – та про хороше мрії.
Енергія добра потрібна теж –
Є в українців бо вона… Міцніє!
Журбу із ляком витіснять рядки,
Заледве сонце стане до порогу.
Ич, день морозяний, ясний який!
Іскриться сніг між царства крижаного.
Їжачиться, стовбурчиться мороз –
Йому дали «зелений» із неділі.
Коли ж на мир утішливий прогноз?
Людські оселі плачуть всиротілі…
Мережить сніг заплутані сліди –
Немов життю дає якісь уроки.
О Боже, серед суджень череди
Пораду мудру донеси, глибоку.
Рогнівався Ти, Отче, на людей:
Страждаємо та кличемо добро ми.
Торкнеться благість – перший сніг іде –
Убережи дітей… Верни додому!
Фриволиться у сріблі листопад,
Хоромам не шкодує він білила.
Цілують промінці-сніжинки сад,
Червонобоке яблучко прикрили.
Шуткує легковажний вітрогон,
Щипає – скоро йти... на новім тижні.
Юрба синиць оспівує його.
Я теж пишу… Залюблена у сніжність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999146
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2023
автор: Білоозерянська Чайка