Йду по стежці, ліс багровий,
Війнув вітер вечоровий,
Підняла …. листок кленовий.
Загубила осінь втому,
Ніби вишила на ньому,
Штрихи вродженої долі,
Якийсь час бути на волі.
Бачиш є, на це причини,
Колір втратили клітини.
Та шкода, коротке життя,
Отой блиск, хитне покриття.
Прилягає темний колір,
Відчува нестримні болі.
Але ж здатний потерпіти,
Щоб із вітром десь летіти,
До небес звабливі мрії,
Не покинути надії.
Зазвичай, щемно на душі,
Загубивсь миттю в метушні,
Безтурботна осінь вража,
Між життям й смертю йде вражда.
У душі чомусь напруга,
Коло серця в’ється туга,
Наче я, втрачаю друга.
Зупинилась на дорозі,
Жаль завдити, не в змозі.
04.11.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999074
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2023
автор: Ніна Незламна