Колють вії повітря — до дір, до снігів причинних.
Пісня нам забезпечить алібі в тиші вулиць.
Щось засіло у тьмі — вже не наше, але нічийне, —
артефактом зим, як підписана кров'ю куля.
Проникає в доми сніг непроханий на волоссі —
вже не випустиш крізь кватирку, немов комаху.
Нас обабіч витурює пам'ять, поглянь-но — ось ми,
дві живі сльози, що змахнулись єдиним махом.
Де розбитий ліхтар — нам пітьма перетне дорогу,
наче кішка чорна, з пантерною мастю серця.
На щоці твоїй сніг позбувається остороги,
і така коляда тонка — аж по слову рветься.
07.01.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2023
автор: Тарас Яресько