Пливе човен по заплаві,
Над ним сонце в горі грає.
Думки ґречні човняреві
В серце нехотя кидає.
Проминають дні за днями,
Біжать стрімко з течією.
Розгорнув би їх руками,
Була б тільки лиш моєю.
Та, щось, ніби поміж нами
Невидиме оку стало.
Не відгониш його снами,
Не креснеш вогонь кресалом.
Як немає іскри в душах,
Що коханням в світі зветься,
Не знайдеш на морях й сушах,
Що не в’яжеться - минеться.
Бо в кохання така сила,
Котра все в житті здолає.
Вона двом лаштує крила -
З вітром в небо підіймає.
І у щасті і у горі,
Чим би в серце не кололо,
Двох кохання - в ночі зорі
Й вузлувате, та, все ж - коло.
Божий промисел без ліку,
Що дається, як пізнання.
Жити в парі - скільки віку -
Долі дань, як те світання.
12.11.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998442
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2023
автор: Валентина Ланевич