Люди і кораблі

                                                                           [i]«  Не  любов’ю  єдиною
                                                                                         пам’ять  оживає...»[/i]
                                                                                                                                   Притча
Не  об’єднають  гору  із  горою
ніякі  осі  й  полюси  Землі,  
як  іноді  у  голубій  імлі
за  піною  далекого  прибою,  
поєднані  уявою  живою
за  обріями  часу,  кораблі.  
Але  буває,  миті  однієї,  
ще  виринає  у  нічній  порі
із  марева  на  видимій  горі
роковане  побачення  з  тією,  
що  промайнула  образом  лілеї
у  зодіаку  нашої  зорі.
І  досі  є  чого  душі  зоріти  
до  ранку  на  околиці  села,  
де  ружею  колючою  цвіла
тоді  єдина  у  моєму  світі...  
зів’яли  у  розлуці  жовті  квіти,  
аби  вона  не  вічною  була.  

                                       [i][b]A'Rosa  miа[/b]
                                                       «  Немає  нічого  такого,  
                                                   чого  б  не  могло  бути...»[/i]
                                                                                                         Фантазія  
До  берега  причалює  «A’ROSA»  
картиною  зі  сну  чи  дежавю  
і  йокнуло  у  серці  як  заноза  –
упізнаю  не  Музу  нічию,  
а  Розу...  із  поезії  і  прози.
У  небі,  наче,  інший  зодіак,
та  нам  не  розминутися  ніяк...
бо  я  на  рейді...  сушею  гуляю
і  серце  б’ється,  а  душа  співає,  
і  тьохкає,  і  мліє,  позаяк
не  дерев’яна...  і  надію  має,  
що  я  уже  не  турок,  а  козак...  
................................................  
Стоїть  «A’ROSA  MIA»  на  причалі  –
уже  летюча...  і  її,  мабуть,  
я  проводжаю  у  далеку  путь,  
а  всі  мої  надії  і  печалі  
за  нею  у  майбутнє  попливуть
з  минулого,  яке  було  недавно  
на  нашому  короткому  віку
і  щезне  течією  у  ріку,
а  хвилі  часу  лагідно  і  плавно  
зітруть  сліди  на  вогкому  піску
і  цю  занозу,  що  не  відпускає,
але  щезає  десь  у  далині,
а  я  один  стою  на  мілині...
скупу  сльозу  свою  не  утираю,
бо  он  вона  хустинкою  махає  
і,  може,  усміхається  мені.

                   [i][b]Прощальний  круїз[/b]
                                                                                     «  І  розійшлись  
                                                                 як  в  морі  кораблі...»[/i]
                                                                                                                   Вислів  
Фата-Моргана  іншою  буває  –
cherche  la  fam...  а  я  кажу,  –  мерсі,  
не  Роза,  не  Лілея,  а  Sisi
принцесою  ці  заводі  лишає.  

Запам’ятаю  небо,  і  прибій,  
і  гавані  затишні  і  надійні,    
де  я  була  в  ілюзії  твоїй,  
але  одне  одному  необхідні.  

Я  бігаю  по  хвилях...  на  бігу,  
виконуючи  ритуальний  танець,  
та  не  міняю  пана  на  слугу...  
шукай  мене,  літаючий  голландець.  

Твої  надії  на  морському  дні.  
А  я...  А  я  полину  по  Дунаю  
у  незабутні  вечори  і  дні,  
куди  не  я...  «А’ROSA»  повертає,  
роняючи  блукаючі  вогні
у  течію  минаючого  раю.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2023
автор: I.Teрен