Серце матері сяє,
Бо щасливе без меж!
Коли Світу являє
Своє чудо з чудес.
Ще з дитинства омріяне
У тих перших ляльках,
Що вбирала, леліяла...
Потім юною в снах
Часто диво те бачила,
Знала. Бу́де. Прийде.
Доля час вже призначила
Й щастя в душу ввійде.
З першим криком і дотиком
Материнських грудей
Й оберегом від прикростей
Поведе між людей.
Дні і ночі в тривозі,
У вікні, на порозі
Виглядає, чекає,
Жде дзвінків і вісток.
Чи не холодно, голодно,
Чи бур'я́ни прополено?
На життєвих дитини
Кам'янистих стежках.
Серце матері крає,
Гіркне тиха сльоза,
Коли щирість зникає
Й вже дитина не та...
Йдуть якісь звинувачення,
Надірвався зв'язок,
Вже холонуть побачення
І зноба́ від думок.
Ні, вона не осудить
І сльозу́ проковтне,
Почуття не пробудить,
Що було́, не верне́...
Тихо, тихо у домі.
Лиш годинник - Тік...Так...
- Що не так я зробила,
Поступила не так?
І провину шукає
Не в дитині, в собІ,
І в молитві до Бога
Побажає тобі,
Що постійно бажала
(ти ж для неї - усе!)
Ще надію плекає,
Що таки принесе
Доля радісну звістку,
Покладе на плече
І дитина обніме
Й біль гіркий відпече.
Сльози радості при́йдуть
Щирі, теплі, ясні́
І розквітне знов мати,
Як бутон по весні.
Не просте серце матері,
Там джерел глибина.
Обніміть. Зрозумійте.
Як прийде сивина.
17.10.2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997146
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2023
автор: Олекса Терен