Помнишь, как это бывает:
в сгоревшем доме уцелела печь.
В небо трубит закопчённым дымоходом,
прямо в ухо
давно оглохшему богу.
Столько хлеба выносила
в горячей утробе,
стольких детей убаюкивала на спине,
столько стариковских костей обогрела
за долгие зимы,
что не может просто так взять
и перестать быть.
И слишком горько
строить вокруг неё
новый дом,
и она не оторвётся от земли,
чтобы куда-нибудь уйти.
Но вот, осталась,
и приходится с этим считаться.
И когда на другой стороне мира спросили вдруг,
есть ли у Украины собственный язык,
в три секунды
между болью и нервным смехом
на миг уместилось чувство,
будто кто-то язык такой отрицает –
обгорелый, упорный.
17.10.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
* * *
Пам'ятаєш, як це буває:
у згорілих будинках ціліє піч.
Сурмить у небо закіптюженим комином,
просто у вухо
давно оглухлому богові.
Стільки хлібин вúносила
у гарячій утробі,
стількох дітей виколихала на спині,
стільки старечих костей обігріла
крізь довгі зими,
що не може просто так узяти
і перестати бути.
І надто гірко
будувати навколо неї
нову домівку,
і вона не одірветься від землі,
щоби піти деінде.
Але от, залишилася,
і доводиться з цим рахуватися.
І коли на іншому боці світу спитали раптом,
чи є в України власна мова,
у три секунди
між болем і нервовим сміхом
на мить умістилося відчуття,
ніби хтось її таку заперечує –
обгорілу і вперту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997087
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 27.10.2023
автор: Станислав Бельский