Оповідання
Ромчику 6 років. Він живе з мамою в Бучі. Його тато – боєць ДУК «Правий Сектор», підірвався на міні ще у 2017 році, біля Попасної. Портрет полеглого у сріблястій рамці стоїть на тумбочці в залі. Хлопчик часто підходить до тумбочки, дивиться на татове обличчя, розмовляє з батьком, як із живим, розповідає йому про свої радощі та болі. Мама багато доброго розповідала синові про батька. Тому хлопчик хоче бути таким, як і він – наполегливим, розумним, відповідальним і чесним. Хоч Роман ще не ходить до школи, та вже знає всі букви української абетки і цифри від 1 до 100. А ще хлопець любить співати й слухати, як інші співають – відомі артисти й вуличні музиканти., і мріє сам навчитися грати на акордеоні. Його покійний дід колись грав на цьому інструменті – на весіллях (мама розповідала) і вдома, коли мав час і настрій. А ще на ньому грає його улюблений співак та музикант, фронтмен гурту «KOZAK SYSTEM» Іван Леньо. Хлопчик двічі ходив з мамою на концерт його гурту й не міг відвести погляду від акордеону, який у руках музиканта то літав, неначе птах, то скакав, мов рисак, і при цьому видавав дивовижні звуки. Мама пообіцяла Ромчику, що віддасть його до школи мистецтв, як він піде до 2 класу, бо коли йшов до першого, був маленьким і худеньким, а акордеон – інструмент великий і важкий.
І ось Ромчик закінчив 1 клас. Успішно! Червень, липень і пів серпня бігав, відтискався від підлоги, підтягався на турніку, зміцнів, підріс й мама, як і пообіцяла, купила синові акордеон, записала його до Школи мистецтв. Хлопець дуже радів цьому! І в загальноосвітній школі з перших днів сумлінно навчався, і у Школі мистецтв також. З нетерпінням чекав Роман на свій перший концерт, який повинен був відбутися в березні, в Шевченкові дні. Ромчик мав співати і грати на акордеоні пісню «Думи мої, думи мої», музику до якої на слова Кобзаря написав Микола Лисенко.
Та те, що сталося 24 лютого 2022 року мрії хлопця обірвало. В цей день в Україні почалася повномасштабна російсько-українська війна. Буча стала епіцентром бойових дій уже з перших днів. Тому Ромчик і його родина змушені були звідти втікати. Як виходили з дому, взяли зі собою лише найнеобхідніше – документи, гроші, продукти, одяг, не забули і свого улюбленого кота Бусю забрати. Ну, а акордеон залишили – важкий і об’ємний цей інструмент. Шкода Ромчикові було розлучатися зі своїм музичним другом. Але що міг вдіяти? Сідали вони з мамою до чужої машини, де, окрім них, були ще й інші, тож не могли до неї багато свого багажу накласти. Мама втішала сина, казала, що війна, можливо, недовгою буде, що виженуть росіян українські воїни, вони повернуться до Бучі, і все буде так, як і раніше.
Але так не сталося, війна затягнулася. У Львові, куди Ромчика з мамою привезли волонтери, родина проживає вже півтора року. Хлопчик ходить тут і до загальноосвітньої школи, і до музичної, однак у квартирі, яку вони з мамою винаймають, інструменту немає. Грає на акордеоні лише у музичній школі. Дім їхній - в Бучі, російські нападники зруйнували. Майже все, що містилося в ньому, було знищене ними чи украдене. Вертатися родині хлопця нема куди, хіба що до бабусі в село їхати - під Харків. Бабця з нього не виїжджала, жила жила і під час російської окупації. Не могла залишити свій сад, свої грядки, своїх тварин: корівку, курей, гусей, кота та пса. Її не вбили, але били, питали, де дід, сини її. Казала, що нема їх, не вірили. Але, як вона зімліла й потім опритомніла, то відпустили. Неспокійно в селі бабці і зараз. Недавно на магазин і кафе, яке, стояло поруч, впала ракета. Обидві будівлі згоріла майже дотла. Ще й кілька людей постраждало – тих, які були на той час у приміщеннях і поблизу них.
Ромчик збирає, живучи у Львові, гроші на акордеон. Економить інколи на їді у школі. Пробував навіть співати на вулиці, де міститься дім, в якому вони з мамою мешкають. Зібрав за перший виступ 115 гривень. Зрадів. Вийшов удруге співати. Зібрав 128 гривень. Ще дужче радів. Та коли хлопець вийшов утретє для того, щоби співом собі гроші заробити, п’яничка, який ішов вулицею, вдарив хлопця по руці, вирвав з неї торбину й побіг. Крадія наздогнав перехожий, який це побачив. Він від нього торбу забрав і віддав її Ромчикові. Коли мама дізналась про випадок, який стався з її сином, заборонила йому співати на вулиці, сказала, що сама наскладає грошей на інструмент і купить його йому. Мама не одразу, але знайшла собі роботу у Львові, вона працювала помічником кухаря в одному невеличкому кафе.
- Коли наскладаєш на інструмент? Ти платиш за оренду квартири багато грошей.
- Так. Але щось буду відкладати і на твою потребу.
- Гаразд, - погодився Ромчик.
Минув місяць. Хлопець дізнався, що до Львова має приїхати його улюблений гурт «KOZAK SYSTEM», й артисти гурту даватимуть благодійний концерт біля пам’ятника Шевченку. Хлопчик вирішив, що віддасть їм ті гроші, які він складав на акордеон, адже музиканти купують за кошти, зібрані на концертах, дрони й автівки для різних бригад ЗСУ. І він зробив це. Наслухався пісень у виконанні козаків, набрав запалу у груди від їхньої музики, від слів Івана Леня і кинув до скриньки конвертик, який приготував, до того ж із радістю. Коли Іван Леньо дізнався про те, на що мали бути витрачені гроші, які приніс син убитого захисника України (йому про це сказала мама хлопця, коли фотографувалася зі співаком-музикантом після закінчення концерту), і що він, співак та акордеоніст, є кумиром малого, то розчулився. Він попросив, щоб Ромчикова мама дала йому свій номер телефону, сказав їй, що це для того, щоб міг їй задзвонити і запросити її зі сином на наступний концерт, який вони даватимуть на одній зі сцен у Львові за якийсь час. Пані Марта дала фронтмену гурту "KOZAK SYSTEM" свій номер. Але артист не став чекати чергового приїзду. Наступного дня, а це було в суботу, Іван Леньо купив у музичному магазині Львова акордеон, подзвонив Ромчиковій мамі й попросив підійти її разом зі сином до пам’ятника Шевченку. Пані Марта виконала це. Іван сказав малому, коли той підійшов до нього:
- У мене для тебе, Ромчику, є сюрприз.
- Який ? Будете давати сьогодні ще один концерт?
- Ні. Сьогодні ми, команда KOZAK SYSTEM, дамо тобі щось інше.
Трубач Сергій і барабанщик Сергій взяли акордеон, який стояв за їхніми спинами, й піднесли його до Івана Леня. Той вручив інструмент хлопцеві. Радощам малого не було меж. Він витягнув акордеон із футляра, взяв його до рук, пройшовся пальцями по клавішах. В очах Романа засвітилися вогники. Це були вогники щастя. Хлопчик заграв і заспівав разом з Іваном Леньом, стоячи біля пам'ятника Шевченкові, і «Думи мої, думи мої», і "Ой, у лузі...". Наробили спільних світлин. Невідь звідки з мікрофоном до них прибігла журналістка. Вона взяла інтерв’ю і в мами хлопчика, і в Івана Леня. Його висвітлили у ЗМІ. Після цих дивовижних подій Роман почав вчитися грати на акордеоні ще з більшим завзяттям. Хлопчик прагне творити зі своїм інструментом такі ж чуда, як і Леньо Іван, і стати знаменитим. Хоча про нього вже і так знає щонайменше пів міста.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996106
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2023
автор: Крилата (Любов Пікас)