Вересневі вечоринки,
Дід з бабусею стрічає,
День привітний, ні хмаринки
Вона молодість згадає.
У вишневому садочку,
Лавка, квітчата ряднина,
Мов у теплім сповиточку,
Зігріва стара тканина,
Хоч сидять у холодочку,
Дід дріма немов дитина.
Бабця мило посміхнеться,
Ой були ж ті вечорниці!
Як та молодь, вся збереться,
Принесуть хлопці суниці,
Дівиць щиро пригощають,
Вони ж здатні, як ті жриці.
До кохання варіюють,
Всі щасливії в таночках,
Веселенько затанцюють,
У вишИваних сорочках,
Кожній серце розхвилюють.
У очах, лиш ніжність, зваба,
У обіймах, вдалі рухи,
Не дитяча то забава,
Вміло держать міцні руки.
Запал є - удвох радіють,
Тож надія одружитись,
Про гніздечко, вкотре мріють,
З джерела води напитись.
Та вода… святая, чиста,
Як любов й вірне кохання,
На весіллі урочисто,
Придасть сили й сподівання,
На життя земне щасливе.
Враз зненацька, впав листочок,
З вітерцем, торкнувсь обличчя,
Дід проспав, мабуть часочок,
Бабця гладить передпліччя.
Як метелик, думка влітку,
-Дяка Богу що ми разом,
Шанував, завждияк квітку,
Ти мене, хоч й бурчав часом.
Любий досить… вже сопіти,
Цвіркуни пісні заводять,
Ніч вуаль спішить надіти,
Зірочки… її не зрадять.
-Чайку вип’ємо і в ліжко,
До снаги, нам вечоринки,
Каже дід- йдемо Софійко,
А в очах блиск й смішинки,
-Вмієш мною дорожити,
Нам би в мирі вік дожити!
29.09.2023р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995566
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2023
автор: Ніна Незламна