[b]Минають, поза сумнівом роки,
неначе потяг швидкісний.
Ти у віконці сидиш, та споглядаєш ці віхи,
Які пульсують з промінцями Сонця.
Ти змінюєшся ззовні, назавжди,
але душа добрішає з роками.
Кожну хвилинку жив ти для мети.
До всього прагнув власними руками.
Якби це вчора; школа, інститут.
Літа як літо тепле промайнули
Екватор перетнутий, - атрибут.
Поважний вік; побачили й почули...
Штиль припинивсь, повільно вітерець
Розгойдує на щоглах парусину.
За обрієм початок, не кінець.
За небокраєм бачу Україну.
Я відчуваю ласку Божих днів,
Які мені відпущені од віку;
Кохану, будні
Безконечних жнив,
Й родинне щастя
Батька й чоловіка...[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2023
автор: CONSTANTINOPOLIS