Пустунка доля зваблює людей,
веде за руку, солодко щебече,
когось притисне сильно до грудей,
обніме з насолодою за плечі…
ці пестощі знайомі геть усім,
вони хисткі, як восени стеблина,
мені здається просто річ у тім,
що мойра легко підштовхне у спину
і полетить усе геть шкереберть,
і сам собі не радий будеш, друже,
як хочеш їсти житній хліб, не дерть,
не уповай на долю свою дуже.
23.09.23р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994502
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2023
автор: Микола Соболь