Я чекаю постійно дзвінка,
Своєї рідної матусі.
Та у душі година тяжка,
Ніяк із нею не змирюся.
Подивлюся на свій телефон,
Не пропустила її виклик.
Так проходить час, пройде і сон,
Усі до доброго ми звикли.
Та як змиритися з душею?
Вона мене не розуміє,
Я навіть не борюся з нею,
Забути про матір не смію.
Вона для мене завжди жива,
Всміхається мені із неба.
Осінь, зима, прийде весна,
Вона повернеться до мене...
Я чекаю постійно дзвінка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2023
автор: Валентина Ярошенко