В небі вечірнім місяць дугою,
Ген, над лісом, сумирно завис.
Милувався красою земною -
То яснів, то схвильовано блід.
Скрекотів десь із далека коник
Між прижовклих похилених трав.
Поруч пень, наче в замші етюдник,
Думав щось про своє й придрімав.
Бачив він на віку вже не мало,
Як і місяць, що в вічності жив.
Раптом, щемко у думці так стало:
"Ця війна...Скільки буде ще жнив...
Скільки має тривати безумство,
Де за спинами смерть без пори.
Що то, Господи, за отєчество?..
Ти ж бо, бачиш, весь жах із гори...
У пекельних загравах на Сході,
Наче зорі, згасають життя.
Щоби людям жилося в злагоді,
Зішли миру - він сенс майбуття."
20.09.23
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994345
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2023
автор: Валентина Ланевич