Якось на Землі народилось життя,
Маленьке, худеньке - це був саме я.
Батьки піклувались про мене весь час,
Аж поки один з них раптово не згас.
Виною усьому хвороба була,
Жахлива, підступна, раптова і зла.
Для мене була величезною втрата,
Любив я його над усе, це був тато.
Він був винахідник і я, його син,
Хотів, коли виросту, стати як він.
Роботу шукав кожен день та, на зло,
Із нею мені аж ні як не везло.
Та й зараз живу на задвірках життя,
Усе наближаю своє майбуття.
Але так і досі гарантій не має,
Що я карусель цих проблем подолаю.
Та я не здаюсь, а стою до кінця,
Усього не вмістить історія ця.
Сьогодні скажу вам лише про одне,
Коротке життя та як мить промайне.
(написано 18 вересня 2023 року)
© Mez, 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2023
автор: Mez