Я відчуваю тьмяного Всесвіту дотик,
споглядаю неземно мільярди вогнів.
Як же добре, що той, хто тінню навпроти,
не загляне ніколи за межу моїх снів.
Я там буду самотньо дивитися вгору,
зливи зі спогадів стирати з чола,
можливо, знайду собі там опору,
якщо є надія, що вона там була.
І десь серед цього безплотного світла,
де між землею і небом засів апогей,
хапаю руками шматочки повітря,
ковтаючи погляд самотніх очей.
Я знаю, який самотній цей погляд:
розжарені болем тендітні вуглі –
це те, що назавжди залишиться поряд.
У мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2023
автор: Андрій Лагута