Тихо осінь іде…
Підкрадається сивим туманом,
Вабить та далечінь,
Де ховається сонце за край
І схилилась верба
Із похилу над синім лиманом,
Вітер пестить її,
Над водою створив водограй…
Шелестить очерет
Розгойдалися плавні , мов хвилі
Зграя диких гусей ,
Зняла ґалас , зібравшись в політ,
Мов немає війни ,
Причаїлось містечко на схилі,
Дзвонять дзвони в церквах,
З полину опадає вже цвіт…
Гіркий присмак туги…
Десь завили сирени на сполох ,
Небо стало німим ,
Мов не було вітрів і птахів ,
Знову суне біда,
Креслить простір ракетами ворог,
Стала осінь в сльозах
Серед довгих, розбитих шляхів…
11.09.2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2023
автор: Н.Сенченко