Тьмяніє день, виходить в порожнечу
доріг і слів, і снів, тонких як нерв,
і де той ірій? Зважитись на втечу?
Здійнявши пил крильми понад дерев.
Так пізно, слізно, злісно гамувати
нестриманості біль, тепер либонь -
часу розточчя вже не подолати,-
тече крізь пальці стулених долонь.
Про що це я, мабуть таки про себе,
зима на Шпреє, там де ти – війна,
тримай мене у снах, мені так треба
побути поруч там, де нас нема.
23.01.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992382
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2023
автор: Лана Сянська