ПОТОПАЮЧИЙ
Його забирав океан,
Повітря не вистачало,
А очі затуляв туман
І хвиля горло стискала.
Серед всього океану
Він кличе на допомогу,
В обіймах злого туману
Молитву кричить до Бога:
«Бог, я хороша людина,
До Тебе щодня молюся.
Врятуй! Я – Твоя частина.
Ти ж бачиш, що я топлюся.»
І ось розступився туман,
З'являється човен легкий.
«Рятуйся! - Кричить капітан -
Давай мені руку мерщій
Піднімайся на човен мій,
На землю тебе відвезу,
Поки не застали грозу.»
Кричить чоловік: «Не треба!
Мій Господь мене почує,
Прийде допомога з неба
І мій Бог мене врятує.»
І збентежений капітан
Поплив далі у океан.
Чоловік став хреститися
Та продовжив молитися:
«Господи мій, я добрим був,
Твоїм шляхом завжди ходив,
Врятуй, щоб я не потонув,
Щоб я ще трохи тут пожив.
Бо я – хороша людина,
Врятуй! Я – Твоя частина.»
Потім раптово у ту мить
Ще човен наближається.
Хтось у тому човні кричить,
До людини звертається:
«Врятую тебе від муки -
І він тягнеться до води. -
Ти візьми мене за руку
Та залізай хутко сюди.»
Той головою махає
І так він відповідає:
«Будь ласка, цього не треба -
Моя допомога з неба,
Там мій Бог мене почує,
Тільки він мене врятує.»
Човняр лиш руками розвів,
Взяв весла і далі поплив.
У воді людина молить
І до Бога він говорить:
«Нема у мене каяття,
Бо я хороша людина
І добрий був усе життя,
І віра в мене єдина.
Ніколи не було тривог,
Але де сьогодні мій Бог?»
І ноги стають важкими,
А руки зазнали втоми,
Людина махає ними,
Чекаючи невідоме.
Але ще кличе до Бога,
Не кличе – кричить до нього:
«Прийди за мною, благаю!
Ти любиш мене, я знаю!»
Холодна вода стискає,
Дихання не вистачає.
Хвилі одна за одною
Криють його з головою.
Людина – вперте створіння,
Чекає від Бога спасіння.
Потім на відстані знову
Третій човен з'являється,
Він пропливав тут раптово
І тепер наближається.
Кричать на човні: «Ну, давай!
Хутко у човен залізай!»
А чоловік: «Пливи далі!
Бо мене мій Бог врятує,
Не залишить у печалі
Серед бурі, що бушує.»
Човен далі пропливає
І людину залишає.
Вже щосили дихає він
І тримається як може
Серед океану один,
Вже ніхто не допоможе.
Робить він останній подих,
Він програв свою боротьбу.
Забирають його води,
Тоне він і кляне судьбу.
Приходить злий на небеса
Він не повинен бути там.
Надіявся на чудеса
І ось потрапив в Божий Храм.
Там Господь чекав на нього
І звернувся той до Бога:
«Господи, ти мене забув,
Залишив мене вмирати
І я у воді потонув.
Чому? Я хочу це знати.
Я молив, кликав до тебе,
Допомоги потребував.
Чому ти мене на небі
Тут постійно ігнорував?»
І на небесній вершині
Святий Господь відповідав
Так нерозумній людині:
«Я просто не розумію,
Чому ти знаходишся тут.
Я завжди слухати вмію,
Постійно рятую від скрут.
Я чув твоє голосіння
І як ти до мене кричав
Заради твого спасіння
Тобі три човни відправляв…»
Історію цю пам’ятай.
Коли життя піде за край,
Коли не можеш шлях знайти,
Коли постійно просиш ти
У всевидячого Бога,
Щоб прийшов на допомогу,
Знай, що він постійно чує
І тебе завжди врятує
Хоч цього не побачиш ти,
А Бог зможе допомогти.
Він човни нам посилає,
Вижити допомагає.
Головне – все розпізнати,
Допомогу цю прийняти
І залишимося жити,
Аби тільки не грішити…
20.08.2023.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2023
автор: Мирослав Манюк