Сад колихав серпневий вечір,
Падали зорі десь вгорі…
Долонями черпала тишу,
Щоби був спокій на землі
Раптом цвіркун тишу сполохав
Десь в полинових бур’янах -
Думки зів’яли, наче маки,
Немов цвіркун - заклятий враг…
Погас раптово тихий вечір,
Серце стиснулося в кулак,
Як мало треба благодаті,
Щоб обірвати її так …
Повіяло, наче морозом,
Заворушилась всюди тьма -
Як мало треба, щоб нашкодить,
Як в голові мозку нема…
А муза все мені шептала -
Лови, лови її - цю мить...
Бо відійде, як пил зірковий…
Душі неспокій відболить.
В. Ф. - 15. 08. 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2023
автор: Веселенька Дачниця