Зім'ятий комір та шеврон затертий…

Зім'ятий  комір  та  шеврон  затертий...
Глибокий  погляд...  Туга,  ніби  морок...
Вже  сотні  хвиль  ти  випливав  від  смерті...
Десятки  тіл...  адже  зустрівся  ворог!..

Штани  до  дір  зачовгані  в  багнюці,
А  на  ногах  -  лахміття...  колись  -  берці...
Мозолі  знову  виїдають  руки...
Дарма!..  Адже  згинаю  -  то  ж  не  мертві...

Води  краплини  -  залишок  у  флязі...
Ні...  Їсти  вже  не  хочеться...  Блювати...
Минаю  кожен  крок...  і  так  щоразу
Тут  мерехтить  в  очах  від  тіл  солдатів...

Ворожих,  звісно...  Наших  ми  вивозим
Додому,  в  тил...  Негоже  залишати...
Окопи...  Стрілянина...  Знов  в  дорозі...
Така  робота  зараз...  Ми  -  Солдати...

Позаду  -  сім'ї,  рідний  край  та  хата...
Попереду  -  ті  нелюди  в  болотах.
Ми  вистоїм    -  за  сина,  маму  й  тата,
Лише  ви  залишайтесь  з  нами  доти:

У  пам'яті....  світлинах...  телефонах...
Дзвінках,  коли  можливо,  й  СМС-ках...
Нам  зараз,  як  ніколи,  це  важливо!..
Завжди!...  На  жаль,  та  декому  -  до  смерті...
...

Зім'ятий  комір  та  шеврон  затертий...
Глибокий  погляд...  Туга,  ніби  морок...
Він  сотні  хвиль  вже  випливав  від  смерті...
Та  він  стоїть!..  Бо  в  Україні  ворог!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2023
автор: Володимир Науменко