ЗГАСЛО НАДВЕЧІР’Я
( В знак світлохї пам'яті про матусю )
Три ро́ки вже з сестрою ми не діти,
Три роки в нас матусі вже нема,
Не можем більше з нею посиді́ти,
Не гомонить із нами усіма.
Живе у серці, хоч нема три ро́ки,
І в пам’яті матуся в нас живе,
Не чуються ніде матусі кроки,
А біль від втрати серце й душу рве.
Це рана, що боліти буде за́вжди,
Матусі нам усім не вистача,
Усе на світі, якби міг – віддав би,
Аби горіла мамина свіча.
Але вона загасла так раптово,
Від цьо́го біль у нас всіх розгорівсь.
Не скаже рідна ненька жодне слово,
Ніку́ди смуток за роки́ не дівсь.
Не вийде більше мама на подвір’я,
Не вийде до дороги нас стрічать,
Наза́вжди згасло неньки надвечір’я,
І нас не може більше вже навчать.
Три ро́ки збігли, наче мить єдина,
Три роки болю, щему і журби,
Вже ні сестра, ні я більш не дитина,
Не квітнуть більше мамині сади.
11.08.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2023
автор: КОРОЛЕВА ГІР