Упився ранок росами п’янкими,
Луги скликали бджілок на обід,
Стеливсь під ноги кучерявий килим.
Ніщо не віщувало людям бід.
Але біда адреси не питає.
Туди приходить, де не раді їй,
Де місто спить. Ще навіть не світає,
Бо нічка не згорнула свій сувій.
Дитячі груди дихали спокійно,
Купався мозок у казкових снах.
Не відали, що мчить ракета-кіллер.
Тремтів Донець, за ним – Дніпро, Десна.
Удар… Вогонь… Почувся крик дитячий…
Хтось тихо в рай переступив поріг…
Сирени… Служби, щоб тіла дістати.
Сльозу утерли ангели зорі…
Хіба не геноцид оця подія?
Триває вбивство кілька вже сторіч!
Бач, темінь обирають лиходії,
Тож не дарма для них стихія – ніч…
Почуйте ж нас, Америки, Європи,
Допоки не прийшов і ваш черід,
Допоможіть зміцнити нашу пробу
І ми врятуєм землю, волю, рід!
І світ!
14.07.2023.
Ганна Верес Демиденко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990605
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2023
автор: Ганна Верес