Вже ріки часу зупиняють плин, і ти спочинь,
В верхів'ях сосен промінь спочиває;
І вічність навіть, наче мить, минає,
І ми пройдем, злетівши в височінь.
Шляху Чумацького струсивши терпкий пил,
З під ніг натомлених, ходою акробата,
Поміж смертей, що цілили в солдата,
Та полонити не стачало сил.
Зійдем з росою, з полуденним сонцем,
Поміж привітних і страшних примар.
Шляхами дивними між білосніжних хмар;
Й матусі свічка згасне за віконцем...
Та повернемося з вечірнею зорею,
Всі повертаються у той, чи інший час.
Туди, де руки рідні сповивали нас,
І зводили із долею (для кожного) своєю.
P.S.
І ріки часу знов підуть в потік,
І пори року стануть в чергу знову.
В садку вечірнім, заспіває пісню нову
Мій соловейко. Й розпочнеться лік...
...Чи може, Відлік: 300!, 30!, 3!!!
І небо трісне, мов завіса Храму...
...Всього лиш сни, в холодну ніч, весняну,
І Бог у яслах (в окопі), плаче, й кличе ... Маму...
03.08.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990421
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2023
автор: Ales