Небом стелиться а́спидний дим.
Хлібне поле постало страшним.
Лан, мов сотні пателень, шкварчить,
Хліб насущний пекельно горить.
Ворог цілиться в цінне, святе.
Догорає зерно золоте.
Чорні зе́рнятка в жменю я згріб.
Ні, не знищити ворогу хліб!
Він на згарищі теж проросте.
Синє небо й колосся густе
Завидніється з-поміж фарб,
Даруватиме світу свій скарб.
Повну пригоршню зе́рнят сипнув,
Щоби голод усіх оминув.
Сіяв хліб у ріллю на врожай,
Щоб близький і незвіданий край
Наситилися ним досхочу,
Щоб і болю не було, й плачу,
Щоб жилося у мирі й добрі,
Щоби хліб був у всіх на столі!
08. 07. 2022.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2023
автор: Галина Брич